Минув рік. Швидко летить час, коли ти не в окупації, коли нарешті можеш вільно говорити рідною мовою, не боятись, що посеред ночі хтось постукає в двері зі смертельним вироком, не забере рідню з хати та не знищить все вщент.

236 днів окупації тягнулись для кожного жителя Снігурівщини як вічність.

Коли ми вперше приїхали додому, щоб подивитись на наші підприємства, провідати людей, оцінити масштаби роботи, яка на нас чекає по відновленню - ми були шоковані. Практично усе було знищено, поля заміновані, інфраструктура пошкоджена...

Але люди, наші люди, вони неймовірно хоробрі і сильні. Вони не тільки зуміли пережити цей терор і неволю, але й намагалися зберегти чужі домівки, техніку.

Снігурівщина - моя мала батьківщина. Я там народився і виріс, працюю. Мені дуже боляче бачити її такою "скаліченою", але водночас неймовірно радісно бачити, що життя відновлюється і Снігурівщина, навколишні села продовжують тримати оборону, адже обстріли та небезпека не так і далеко.

Від наших підприємств майже нічого не залишилось, техніку половину знищили, половину розібрали, те саме стосується і будівель. Певна частка полів так і залишається замінованою.

Ціна Миру надзвичайно висока, і зараз я говорю не про гроші, не про завдані збитки, а про людські життя.

Ми й досі платимо непомірну ціну - наслідки окупації ще довго будуть відголоском в житті громади. Частина мін зібрана, але скільки тої "смерті" ще зарито в землі. Скільки ще людей наражаються на небезпеку. Сьогодні мої слова вдячності усім людям, які повернули Снігурівщину, які боролись і продовжують боротьбу сьогодні, усім, хто долучається до розмінування та відбудови, усім, хто повертає мир на рідну землю.

Україна - незалежна.

Ми - незламні!

Бережи Вас Боже і слава нашим Збройним Силам України сьогодні і кожного дня.